Як вчителям та однокласникам підтримати дитину, яка пережила втрату

Війна, розпочата рф на території України, назавжди змінила долю багатьох українських сімей. Багато дітей залишилися без батьківського піклування з різних причин. Дехто навіть втратив одного або обох батьків. Як вчителі та однокласники можуть допомогти дитині впоратись із втратою, горем та відчуття болю, розповіли психологиня БФ «Голоси дітей»  супервізорка Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА Людмила Романенко та сімейна та дитяча психологиня Світлана Ройз спеціально для «НУШ».

У дитини, яка пережила втрату близької людини, часто спостерігається зміна поведінки. Вона може стати апатичною, замкненою, або навпаки імпульсивною та агресивною.

Психологиня Людмила Романенко наголошує на тому, що не слід ігнорувати чиєїсь втрати, а навпаки необхідно підтримати дитину, говорити з нею про те, що сталося в ненав’язливій формі, наголосити, що вона може звертатися з будь-яким питанням в разі потреби. Адже через брак інформації дитина може дофантазовувати перебіг подій і відчувати себе винною.

«Звісно, це не означає, що кожен урок потрібно починати зі згадки про загибель когось із рідних учнів. Але не можна вдавати, що немає війни, немає втрат, якщо це вже поруч і навіть торкнулося когось із класу», – наголошує психологиня.

Всі діти по-різному переживають процес горювання. Однак вчителів повинні розпізнавати певні симптоми, аби запобігати погіршенню та затягуванню процесу. В деяких випадках варто звернутися за кваліфікованою допомогою до психолога.

“Однак не варто всіх дітей, які втратили когось із рідних, одразу направляти до психолога. Мовляв, у тебе хтось загинув, отже, у тебе травма й ти потребуєш допомоги. Не всім потрібна психологічна підтримка, адже це індивідуальні процеси. Але вчителі мають спостерігати за учнями. Якщо такі учні сумують тиждень, місяць чи два – це природно. Але якщо процес затягнувся (пів року, рік), почалися прояви депресії, то тоді потрібно ініціювати кваліфіковану допомогу психологів”, – наголошує Людмила Романенко.

Психологині наголошують, що коли людина пережила травмуючу подію, вона може відчувати розрив “лінії часу”, розрив між минулим та майбутнім. Тож найкраще повернути в життя звичні моменти рутини. Для дітей це може бути навчання в школі.

Дітей, які переживають процес горювання, варто залучати до активних дій, спільних занять, ігор, спілкування.

Світлана Ройз надає поради, як діти можуть підтримати однокласника, друга, який втратив близьких. По-перше, слід правильно повідомити дитині про  загибель когось із рідних друзів, оскільки у неї може виникнути тривога, що з її батьками може щось трапитися.

Психологиня радить:

1. Сказати правду - я узнала сумну новину. Що батько (ім'я) (ми намагаємося не використовувати слово -" твого" (друга) , щоб не було випадкової ідентифікації) загинув на війні. Це дуже страшна та сумна новина. Зараз всій родині важко. І, можливо, (ім'я) потрібна підтримка. Як ти думаєш, що ми можемо (чи ви - однокласники) можете для нього зробити?

Ми слухаємо відповіді, і підтримуємо ті, які будуть коректними.

2. Далі пояснення - коли людина втрачає близьких, їй дуже складно і всі емоції можуть перемішуватись. Одночасно може вибухати злість, сум, радість. І поведінка, до якої ти звик, може змінюватись. Якщо ти раптом будеш помічати це - просто знай, що це не означає, що чимось завинив, чи ви вже не друзі - це нормально.

Це нормально - якщо друг буде злитись на тих, хто поруч, хто з його точки зору щасливий. Не обов'язково так буде. Але якщо так станеться, ти точно зможеш це зрозуміти і витримати.

Ти точно зможеш бути вірним, бо біда може роз'єднувати, а може поєднувати.

3. Ми можемо сказати - коли я була маленька, мені здавалось, що якщо я знаходжусь поруч із тим, хто нещасливий, це може перекинутись і на мене. Біда не заразна. А підтримка зцілює. (насправді, коли ми знаходимося із тим, кому важко, ми відчуваємо його настрій, відзеркалюємо стан. І декому здається, що ми заражаємося).

4. Знаєш, якими словами підтримати тих, кому боляче? (Послухайте відповіді). Можна просто сказати - "я знаю, що сталося і мені так шкода. (Ми всі завжди будемо пам'ятати твого батька). (І якщо ти раптом захочеш щось зробити в його пам'ять (посадити дерево, зробити концерт, намалювати картину ...) я тобі допоможу. Не всі можуть переносити обійми.

5. Потрібно попередити - не задавати зайвих питань, бо вони можуть ранити. Розуміти, що настрій може змінюватись, що друг може раптом ставати сумним, і швидко втомлюватись. Що це нормально, коли він то сумний, то веселий. Нормально, якщо він мовчазний чи буде навпаки дуже багато говорити.

Важливо, щоб друг відчував співчуття, а не жалість. (Тут важливо б самим дорослим розібратись в різниці).

У друга може змінюватись ставлення до навчання. І можливо, в цьому буде потрібна допомога.

6. Якщо друг проявляє грубість - важливо, як в будь-який час, коректно означати кордони - так зі мною не можна.

7. Важливо не шушукатись і не припиняти розмову, коли входить друг, бо коли ти вразливий, ти всі сигнали можеш сприймати, як жалість, як загрозливі, як ті, що знецінюють.

8. Тут більше для дорослих: Важливо долучати до загальних справ, щоб він міг відчувати своє місце в групі і відчувати важливість свого внеска (але тримати в фокусі, що у людини, що в скорботі, може не вистачити сил).