"Бути, а не імітувати" - Володимир Бєлий

ЩО РОБИТИ, ЩОБ ДІЙСНО БУТИ, А НЕ ЛИШЕ ІМІТУВАТИ ?

Завжди будуть люди, які ставатимуть на шлях правопорушень задля власного зиску і не матимуть при цьому ніяких докорів совісті. Більше того, ще й вихвалятимуться своєю «вправністю».

Відтак інституційні каральні механізми є більш ніж потрібними, бо за їх відсутності чекай на епідемію беззаконності.

1 НЕОБХІДНІСТЬ

Як вкрай необхідний, наприклад в освіті за спроби до списування/плагіату, має бути не лише моральний осуд чи навчальні курси, тобто проповіді, про академічну доброчесність, і не «покарання» у вигляді повторної атестації/захисту, а конкретна втрата на конкретний термін наявного суспільно-освітнього статусу.

Щось на кшталт видалення на кілька хвилин та штрафних балів чи попереджувальних карток у спорті.

Як, наприклад у Франції особа, яка спробувала шахраювати на тамтешньому ЗНО втрачає на п’ять років можливість подаватися на вступ до будь-якого університету країни.

2 ДОСТАТНІСТЬ

Тільки скрізь і завжди цей вкрай потрібний інституційний механізм блокування спроб деяких громадян жити завдяки правопорушенням ніколи не був двигуном як творення, так і простого відтворення суспільно-продуктивного позитиву.

Таким двигуном можуть бути лише такі системно-інституційні порядки, за яких «допуск» до всіх сегментів суспільної діяльності можуть отримувати лише ті особи, які здатні як МІНІМУМ відповідну справу робити по-чесному без вимушеності шахраювати, обманювати, імітувати.

У нашому освітньому випадку, наприклад щодо сегменту вищої освіти прохідний до неї поріг «здав/не здав» має відтинати від інших лише на тих, хто на фініші середньої загальної освіти продемонстрував підготовленість помітно вищу за середні показники. І не відносно свого «колгоспу», і навіть не відносно середнього по країні, а у співставленні до сучасних світових стандартів освітніх вимог.

Адже тільки з таким контингентом студентів вищої освіти у навчальному середовищі будуть лише поодинокі «шукачі пригод», а «каральна» система не матиме проблеми неприродної перевантаженості.

До речі, ще треба пошукати, у яких ще, окрім України, народів світу не має практики дублювання навчального року для невстигаючих учнів.

Вона у нас від того, що нація досі не висунула на лінію суспільної взаємодії політичних/відомчих лідерів, бажаючих/здатних змінити на краще фактологічний зміст справи у площині (2), а у наслідок у країни немає жодних шансів для дієвого рішення проблем з площини (1).

​​​​​​​Володимир Бєлий