Про Центри консультації педагогів

Після «А» має йти «Б» - про Центри консультації як сходинку до дійсно незалежної атестації педпрацівників

Якби наша система присвоєння категорій рівня професійності педагогічних працівників була вільна від впливу проявів кругової поруки та протекції, а наші університети не видавали дипломи тим, хто пробує у навчанні списувати, то, може, й не було б потреби ні у колишніх методкабінетах, ні у новозаявлених Центрах професійного розвитку педагогічних працівників.

Але поки у нас з цим не так, на відміну від більшості країн світу.

Тому наступним логічним кроком за появою таких Центрів має бути перехід до повністю незалежної від бюрократично-посадової кругової поруки за «своїх» процедури присвоєння категорій.

Якщо оновлена атестаційна/сертифікаційна процедура почне опиратися на завдання по застосуванню (!) предметних, педагогічних та правових знань через формат розгорнутих відповідей, то саме завдяки висококваліфікованим консультантам цих Центрів можна буде легко забезпечити їхню перевірку за принципом «У Харкові перевіряють роботи з Миколаєва, а роботи з Миколаєва перевіряють у Львові...».

Головне, що такий незалежний формат присвоєння кваліфікації стане гарантом високого завантаження консультантів Центру живою роботою з вчителями, більшості з яких є над чим попрацювати (хоча б для того, щоб гарантовано справлятися з тими завданнями, які мають їхні учні на ЗНО).

Більше того, технологічне поєднання функціоналу Центрів із системною Метою у дійсно об’єктивній процедурі атестації/сертифікації педпрацівників дасть останнім інституційну альтернативу як малоефективній пострадянській структурі підвищення кваліфікації, так і «новітнім» формам отримання «документа» про підвищення кваліфікації, які попри усі спроби ребрендінгу процесів так і не гарантують подолання супутніх їм проблем формалізму та продажності.

Володимир Бєлий