Про обовʼязковість проведення відкритих уроків педагогами - Ігор Лікарчук

Читаю в одному з нормативних документів Мінкультури про обовʼязковість проведення відкритих уроків педагогами мистецьких шкіл, які атестуються.

У загальній середній освіті нормальні та адекватні люди, і у т.ч. й багато директорів закладів освіти, вже почали розуміти безглуздість відкритих уроків, як засобу оцінювання роботи педагога. А у мистецькій освіті, очевидно, іще ні. Там, цей апофеоз управлінсько-методичних дурощів, за моєю інформацією,  квітне.

Так от, читаю цей документ і згадав один випадок із того періоду мого життя, коли працював начальником обласного управління освіти. Якось мене запросили відвідати один із великих дитячих садків у місті-супутнику Києва. Коли я туди приїхав, то насамперед мене затягнули в групу, де мало відбуватися таке «відкрите» заняття. Очевидно, завідуюча не порадилася з тими, хто вже знав, які в мене виникають емоції лише  від однієї назви «відкритий» урок. І дарма…

«Відкрите» заняття розпочалося із того, що діти читали якісь віршики. Відчувалося, що їх довго перед тим тренували, бо не можуть 3-х річні діти так читати вірші… Кілька діточок успішно виконали свою роль, але один хлопчик, очевидно, від хвилювання, починаючи читати вірш, впісявся.

Але вихователька була так зайнята виконанням своєї ролі, що не побачила дитини, в якої намокли штанці й колготки. Хлопчик розгубився й від сорому страшенно зніяковів.  Помічниця виховательки, яка стояла за спинами дітей із сценарієм в руках, також не побачила дитячої біди, бо не могла відірватися від листочків. І прямо на вушко хлопчику продовжувала шепотіти слова із сценарію.  Адже "спектакль" мав продовжуватися. Довелося мені, начальнику управління, підійти до дитини, взяти його за ручку й відвести в іншу кімнату.  Як те дитя там почало плакати. Ніколи не забуду. Думаю, що в ту хвилину аналогічне щось, як із дитиною, відбулося з тими тітками, котрі влаштували цей "спектакль". Штанці, мабуть, міняли не лише дитині…

Відтоді мене не запрошували і не показували ні відкриті уроки, ні відкриті заняття. Знаю ситуації, коли на таких «відкритих» уроках ставало зле і старшим дітям. Знаю, яких моральних і фізичних зусиль докладають педагоги, щоб влаштовувати такі шоу. І як людина, яка мала певну практику в організації педагогічних вимірювань, ніяк не можу зрозуміти,

ЯКУ КОРИСТЬ мають ці шоу для оцінювання роботи вчителя чи закладу. Абсолютно переконаний, що жодної валідноі інформації  для такої оцінки вони не несуть. Не менш переконаний і в тому, що вимагати (планувати) проведення відкритих уроків можуть лише ті керівники, які всі власні уроки зробили  «відкритими» для всіх, включаючи колег і батьків учнів.

Ігор Лікарчук