"У приватній школі я була non-teaching staff - невчителька" - Олександра Журавльова

Викладачка Олександра Журавльова працює в Канаді і ділиться інформацією про місцеві школи та процес навчання.

Наразі пані Олександра працює вчителем-замінником.

Група продовженого дня. Знову?

А що робити, поки чекаєш, що управління освіти твоє резюме таки розглянуть... студентський кредит віддавати ж треба.

Чоловік запропонував звернутися в приватну школу, де я 2 роки тому була вихователем на ГПД, може у них є вчительська вакансія... НІ, НІІ, НІІІ! Чому ж так категорично?

Обіцяла, що колись напишу те, що наболіло на ГПД в приватній школі - мою першу роботу в Канаді.

Так от, все пізнається в порівнянні. Жодних власних назв чи правдивих імен я не згадуватиму.

У приватній школі я була non-teaching staff - невчителька. Це прописали в контракті, це я відчувала у ставленні вчителів, але найгірше, що окремі учні дозволяли собі бути досить зверхніми і грубити.

Школа маленька - 90 учнів і 13 вчителів на 1-12 клас, тобто у вчителя на уроці по 6-10 учнів. В мене на групі після школи 25-35 дітей від 5 до12 років. Одних треба розважити, других всадовити і заспокоїти, а з третіми зробити домашнє (але я ж Невчителька!). І забезпечити тишу, бо вчителі працюють - готуються до завтрашніх уроків.

Я не маю права відлучитися навіть на хвильку, щоб піти в туалет, я зобов'язана дзвонити в офіс і просити щоб мене хтось підмінив.

Я працювала в класі найменших, чия вчителька на своєму столі, під столом і в особстих речах має жахливий СРАЧ!!!(колись писала про це), і дітей не вчить прибирати за собою. Свій день я починала з мітли і ганчірки. А попросити дітей прибрати за собою - то була марна справа.

Все своє ношу з собою! У мене не було ні стільця, ані полички, шухляди чи гачка на особисті речі, такі як куртка, перевзуття, книжечки чи роздруковки. Часто я приходила і шукала своє перевзуття, яке дітиська зранку кудись закОпали.

Адміністрація, посміхаючись, наобіцяла багато, але не допомогла ні з сертифікаціями як вихователя чи першою медичною допомогою і взагалі будь-якими заходами професійного розвитку, а такі у школі були частенько. Більше того, в дні професійного розвитку, вчителі скасовували гуртки і додаткові післяурочні заняття і до мене на групу приходило до 40 дітей.

А скільки проблемних дітей! Билися, матюкалися, на це закривали очі, бо батьки платять гроші, то ж приватна школа. А скільки злості і пакостей один одному - шапки в унітазах, клей вилитий на одяг у шкафчиках, пописані стіни в туалеті, заховане взуття. Я не отримала ніякої допомоги і підтримки. Хоча, ні. Я розповідала про Еріку-втікачку, там робота з батьками провелася. Але не тому, що Еріка втекла 1 раз в мене, а тому що вона декілька разів втекла від своєї вчительки.

Школа частенько влаштовувала дні відкритих дверей для потенційних майбутніх учнів, а це означає, що я повинна була забрати дітей на двір. Бо СРАЧ у класі нарешті прибирався, у спортзал не можна, бо там розкладали рекламу. І провести 1.5 - 2 години при мінус 5, коли вже смеркло - ще одне задоволення!

Спостерігала дивне панібратсво вчителів і учнів, всі про всіх все знають (а де ж конфіденційність інформації?), такий своєрідний клан. Частенько вчителі забирали учнів на додаткові заняття чи переписування! тестів.

100% наших учнів вступають у вузи! - реклама школи. А випускників аж ОДИН!, часом двоє. Бо інші учні втекли після 9 класу в ЗОШ, до профільного навчання, можливості вибору предметів і незалежності від отого панібратства.

І я не знала, я не вміла по-їхньому. Я ще була дуже далека від розуміння того, як побудований навчальний процес, що мені можна, а що є неприпустимим, що варто/не варто казати чи робити, на що реагують діти. Тому й щось змінити собі на краще я не наважувалася.

Може я була надто прискіплива до дрібниць і хотіла чогось, не знаючи чого. Але з цих дрібниць складався мій робочий день, мій комфорт і моє бажання працювати. А потім раптом в Ґуглі побачила відгуки, рейтинг школи і мені відлягло. То не я прискіплива, то школа така...

Що ж я отримала? Перший канадський досвід, мізерну зарплату, хорошу рекомендацію в університет і СТРАХ їхніх шкіл і дітей. Страх з яким боролась на педпрактиці, з яким борюся досі.

А тепер про приємне...

Мої резюме ще в червні розіслані в три різні управління освіти. Чекаю...

Чисто випадково у кінці вересня напрапила на оголошення про вакансію на ГПД у одній організації.

Мушу зазначити, що управління освіти не займаються ДО і ПІСЛЯ перебуванням, доглядом чи розважанням дітей у школі. Це не є обов'язок школи, такі послуги за додаткову оплату здійснюють різні компанії. Вони ж орендують клас чи приміщення у школі, при потребі забезпечують доставку жовтенькими шкільними автобусами, розвивають, розважають, вигулюють, слідкують щоб дитина з'їла, те, що дала мама і в кінці дня віддають дітей у руки батькам. Вони наймають сертифікованих працівників (це не шкільні вчителі), переймаються їхнім професійним розвитком, забезпечують усім необхідним і платять зарплату.

Так от, у понеділок ввечері я побачила оголошення, у вівторок зв'язалась з компанією, в середу пройшла телефонне інтерв'ю, в четвер - 'жива' співбесіда... і мені тут же кажуть:"Беремо!" Так блискавично і незвично!

ГПД знаходиться при католицькій школі, 8 хвилин від дому. Сідаю за кермо, поруч сідає мій СТРАХ. Їдемо.

Я не повірила, що так буває!!!

Нас 4 вчителів на 30 дітей, світлий, чистий клас, повністю забезпечений всім необхідним для комфортного перебування, гри і розвитку дітей. Чіткий розклад дня, графік роботи кожної з нас з перервою на обід, і ні хвилини довше: "Вже 5, ти додому!"

Я у звичайній великій школі, бачу її роботу з середини, беру участь у її життєдіяльності, знайомлюсь з вчителями, користуюсь бібліотекою. І хоч я не персонал школи, у контракті я - Educator (освітянин, вихователь, вчитель), і ставлення до мене, як до вчителя. Діти щирі, привітні, відкриті, є тихі, а є галасливі, є 'художники', 'конструктори', 'спортсмени'. Нас четверо вчителів і ми по черзі готуємо заняття, разом граємо ігри, підтримуємо і допомагаємо одна одній у всьому. Після неприємного осаду від приватної школи, мені постійно хотілось себе ущипнути, щоб переконатись, що це насправді.

Так тепло, весело, цікаво і затишно збігли 3 місяці. Ми настільки зріднились, що без сліз покидати не могла...

Олександра Журавльова