“Історія - це не тільки дати, це причинно-наслідкові зв'язки”, - Юрій Приходько

Уроки історії в школах. Які зміни у навчальній програмі відбулися після початку російсько-української війни? Навіщо взагалі викладати цей предмет у школі та чи стали діти більше цікавитися історією України? За відповідями на ці і не тільки запитання Суспільне приїхали до Білопілля, де живе і вчителює історик та краєзнавець Юрій Приходько.

Як на вашу думку, навіщо взагалі викладати сьогодні історію в школі?

— Історія — це наука, яка повинна бути. На жаль, багато наших людей, вивчаючи нашу історію, я пам'ятаю радянський період… по датам, по подіям. Але історія — це причинно-наслідкові зв'язки. Люди повинні розуміти, сталася подія… чому вона сталася. І що буде за цією подією. Якщо люди будуть розбиратися у цьому — люди будуть нормально сприймати події, що відбуваються і обробляти їх інформаційно суто для себе. І от завдання наше — навчити дітей ще середньої ланки, особливо — старшої ланки, критично сприймати інформацію, обробляти її і робити свої висновки.

З вашої професійної точки зору, людини, яка пройшла вже не одну шкільну програму з історії України, наскільки сьогодні вона є ефективною з точки зору викладання?

— Підручники зроблені доволі толерантно. Єдине — підручники ще старі і треба додавати матеріал вже по сучасній Україні. Особливо з подій, які пов'язані з Революцією Гідності 2014 рік і російсько-українською війною і сучасний етап війни. Цього матеріалу мало дуже в підручнику. Він тільки можливо буде надрукований. Підручник 11 класу… він закінчується якраз перед повномасштабним вторгненням. Сучасний матеріал за два роки, його немає у підручнику.

Але це праця вчителя, він повинен напрацювати цей матеріал і дати учням у кінці учбового року. Там якраз по програмі воно підходить. Бачення вчителя - це бачення вчителя. Але є факти. І вчитель повинен застосовувати офіційні факти. Так, обговорювати з дітьми, десь вислухати їх думку. Десь — поправляти. Вчитель має бути у цьому ракурсі державником. Не говорити, що там той вірно поступив, той не вірно. Це вже будуть вирішувати потім.

Які нині у шкільній програмі з викладання історії лишаються спірні моменти? Бо після початку повномасштабного вторгнення є дві категорії людей: які б повністю переписали історію, інша категорія лишила б суттєві історичні процеси, без яких неможливе наше майбутнє. Що ви скажете стосовно спірних моментів?

— Спірні моменти завжди є і будуть. Але коли мені говорять — історію переписувати… її не переписують. Я навчався у вузі, ми не знали, що таке Голодомор, репресії. Це історичний факультет. Але нам про репресії буквально двома-трьома словами говорили, і коли це все спливло — це не значить, що переписали історію. Такі факти, як Голодомор, колективізація, репресії… вони були, але матеріалу не було. З'явився матеріал — розширилися історичні рамки. Це матеріал, який повинен бути.

Зараз же лишився і розвиток Радянського Союзу, і Друга світова?

— Так. При цьому я мав проблемну розмову з донецькими. Як мені один кинув в очі: “В історії там написали, що ледь не американці перемогли у Другій Світовій війні”. Я кажу, ти бачив підручник 11 класу? Ти читав історії Другої світової війни в 11 класі? Він дивиться на мене. У нас настільки толерантно написано. Там є три напрямки: є радянський рух, є націоналістичний рух, є польський національно-визвольний рух на території України. Там описується про всі рухи. Кажу, що не так, де там американці?

Ви зрозумійте вірно, історія України в основному, 10-11 клас, іде в контексті Радянського союзу, волею/неволею… мені доводиться зачіпати питання не тільки розвитку Української радянської соціалістичної республіки того періоду. Але і в загальному охоплювати Радянський Союз, якісь факти, цифри. Простий момент, приміром, доля української економіки у складі Радянського Союзу. Постійно доводиться наводити такі факти. Коли мені кажуть: “А в Радянському Союзі не було ні катастроф, нічого". Я приводжу приклад… оце, оце, оце було. А чому не знали? Бо, кажу, усе було під забороною. Інформація була закрита. Її просто закривали. Той же новочеркаський розстріл при Хрущові і т.д.

Що нині суттєво змінилося, можливо, після початку повномасштабного вторгнення у викладанні історії?

— Діти, які виходять на уроки постійно — вони і в класі працювали так… не змінилося. Все таки викладання онлайн та історії в класі — дві великі різниці. Ти бачиш дітей. Ті діти, які, як ми кажемо, просиджують штани, протирають їх, вони задіяні в процесі все одно. Вони мало говорять, але вони присутні в класі, вони слухають, вони якось стараються. Якщо ми візьмемо історію, де клас гуманітарний, то там історія України 3 години - це більш-менш нормально, а де не гуманітарний клас, я вважаю, що історії малувато. Цей предмет потрібно розширювати часові рамки. Півтори години або година історії — це дуже мало.

Ви викладаєте історію вже у випускних класах. Наскільки ви помічаєте, діти стали більше цікавитися сучасними процесами України, причинно-наслідковими зв'язками, як ви вже сказали?

— Є категорія дітей, які дуже цікавляться цими питаннями. Це в основному діти, які зацікавлені у своїх знаннях. Ті, хто хочуть працювати — вони і далі працюють. Ті, хто не хоче працювати — вони і далі ні… це проблема, про неї не дуже хочуть говорити, але вона існує.

Хто такий взагалі нині вчитель історії? Яка найголовніша місія і мета цієї професії?

— Вчитель історії — це, у першу чергу людина, яка повинна бути дійсним громадянином України і в такому ракурсі виховувати дітей.