Зайшов до директора одного дууууже знаменитого ліцею. А в кабінеті на стіні штук …надцять світлин. На світлинах - Пані керівниця і серйозні чоловіки та жінки. Інколи з дітьми. Обличчя деяких людей, котрі на фото, викликають якісь спомини, стосовно інших - жодних емоцій.
Пані директорка, побачивши мою зацікавленість світлинами, із захопленням починає розповідати: «А це - колишній народний депутат, дитина якого в нас навчалася… А на цій - я із М.С. Це - працівник Кабміну, онука якого закінчила нашу школу. А ось тут - шановна Л.С. Вона власниця (далі - відома назва великої фірми. Її донька також була нашою ученицею».
Такий монолог пані директорки тривав хвилин пятнадцять. І це все мовилося з таким пієтетом, з таким захопленням, з таким нарцисизмом, що мені стало трішки млосно… І дуже хотілося запитати пані керманичку: «А чи немає у цій галереї Вашого фото, скажімо, із звичайним токарем(водієм, слюсарем, санітаром…), син якого закінчив цей ліцей, і став знаменитим ….?»
Якщо чесно, то не запитав. Сухо подякував, попрощався й пішов геть. Відмовився продовжувати розмову далі, пити каву і вирішувати те питання, задля якого прийшов. Чим викликав повне нерозуміння у неї.
Розумію, що мій демарш не можна назвати зразковою поведінкою. Але мені бридко спілкуватися з людьми, для яких чинопочитання стало аксіомою іхнього життя; які готові стати на коліна в будь-якій позі не лише перед чиновником, але і перед назвою його посади. Я зрозумів би цю директрису, якби стіни іі кабінету прикрасили світлини тих випускників, яких можна назвати гордістю школи, незалежно від місця роботи іхніх батьків. Я зрозумію тих директорів, на стінах кабінетів яких будуть світлини Героїв, котрі сьогодні захищають кожного із нас на полі бою… Але не можу зрозуміти директора закладу освіти, який готовий стати на коліна перед кожним чином та молитися на його фотографію.
Між іншим, нещодавно побачив результати одного дослідження, в якому стверджується, що такий керівник обов’язково насаджує і у своєму колективі чинопочитання. Чинопочитання себе. Яблуко від яблуні недалеко падає.
Мій висновок. Про реформи в освіті будемо лише балакати і мріяти, допоки такі керманичі та керманиці кермуватимуть освітою
Ігор Лікарчук
UA
Показати більше
