"Дуже шкода було покидати школу, дітей, бувало, дуже сумував за уроками", - вчитель з Шацької громади боронить Батьківщину з перших днів війни

Вчитель – це професія, яка походить від Бога, всі решта професій – від вчителів. Саме вони дають знання, які допомагають пізнавати світ, визначитися з життєвими цінностями, зрештою, обирати майбутній шлях… Однак війна, яка почалася 24 лютого цього року, коли вся Україна прокинулася не від слів «доброго ранку», а від вибухів бомб, обстрілів, гуркоту літаків та танків, змусила багатьох педагогів тимчасово змінити вчительський костюм на військову форму, а замість ручки та журналу взяти до рук зброю і стати на захист Батьківщини в боротьбі з сусідом-агресором.

Серед тих, хто зробив такий вибір, – Дмитро Гриппа, педагог із села Положеве – пише газета «Новий погляд+».

З самого ранку 24 лютого Дмитро Гриппа, вчитель фізики та математики Згоранського ліцею, зібравши свої документи та речі, стояв під воротами Четвертого відділу Ковельського ТЦК та СП у Шацьку та просився добровольцем на передову, не чекаючи, поки йому принесуть повістку. Від проходження медогляду відмовився, бо боявся, що лікарі обов’язково знайдуть купу «болячок». Зізнається, що це було цілком виважене рішення. Тим паче, що його син (з 2014 року воює у гарячих точках) та невістка – військовослужбовці, тож сидіти в таку хвилину вдома просто не зміг…

Народився Дмитро Гриппа у невеличкому мальовничому селі Кропивники, а після навчання у Прип’ятській середній школі навіть і гадки не мав, який життєвий шлях обрати.

«Думав, що до армії попрацюю трохи у місцевому колгоспі на тракторі. Але батько, котрий, до речі, дуже любив досліджувати історію нашого краю, порадив вступати у педагогічний інститут, – розповідає Дмитро Вікторович. – Я ж не був упевнений, що вступлю, все думав, куди мені, дитині з села… Але вирішив: якщо подавати документи, то тільки на фізико-математичний факультет, бо дуже любив у школі ці предмети, та й давались вони мені легко. А фізикою зацікавився у той час, коли прочитав книгу Воронцова-Вельямінова «Всесвіт, життя, розум». В результаті і в студенти мене зарахували, і вчитися було легко, і навіть стипендію отримував».

Правда, після першого курсу Дмитра Гриппу, як і багатьох його однокурсників, забрали на строкову військову службу, яку він проходив у Чехії.

«Спочатку був у навчальному центрі в Чернівцях, а потім ми два роки служили в складі окупаційних військ Радянського Союзу у Чехії, якщо говорити про сучасну інтерпретацію подій того часу. Як бачимо, відтоді в росії політика і риторика дій не змінилися», – розповідає Дмитро Вікторович.

Проходив службу у механізованому мотострілецькому полку, де здобув хороший військовий вишкіл.

«Я хорошу військову школу пройшов у свій час. У навчальному центрі вогневу підготовку опанував на відмінно, згодом і в Чехії ми постійно були на полігонах, – пригадує вчитель. – Тому коли вже пішов воювати, всі військові навички швидко згадав».

Після навчання три роки працював в одному з сіл Маневицького району, куди переїхала молода сім’я педагогів – Дмитра Вікторовича та Ніни Олексіївни. Потім родина осіла в Шацькому районі, де у школі села Положеве Дмитру Вікторовичу запропонували викладати фізику та математику. У 1993 році він став директором цього навчального закладу. У Положеві збудували будинок, міцно пустивши там своє родинне коріння.

Деякий час Дмитру Вікторовичу довелося директорувати у Самійличівській школі, згодом, з 2006 року – працювати заступником начальника відділу освіти. В той же час не покидав і вчительської практики, викладаючи фізику у Шацькій загальноосвітній школі.

«Вже тепер я розумію, що в свій час вберігся від неправильних рішень, що не зв’язався з «Партією регіонів», – розмірковує вчитель. – Якби було все так, як розраховував у свій час «великий стратег путін» – Україна «подружилася» б з білорусами та росіянами, ми б уже досі були такими, як білорусь. І, можливо, вже українці були б у складі окупантів та воювали б у Придністров’ї та Прибалтиці…»

У листопаді 2013 року Дмитро Гриппа пішов працювати у Згоранську школі, де й вчив дітей фізики та математики до 24 лютого. Каже, що за ці роки серед його учнів було чимало таких, які серйозно цікавилися фізикою й математикою, залюбки займалися у гуртку юних фізиків, а ще – були неодноразовими переможцями різних конкурсів, районних олімпіад, турнірів.

«Дуже шкода було покидати школу, дітей, бувало, дуже сумував за уроками, – каже Дмитро Гриппа. – Але іншого виходу, ніж піти воювати, я для себе не бачив. Я дуже вдячний своїй дружині та дітям, які підтримали моє рішення».

Після того, як вчитель отримав у частині військову форму, його разом з іншими бійцями на два тижні відправили охороняти кордон з білорусами в Рівненській області. А згодом – і під Київ, де довелося стримувати наступ російських окупантів. Перебуваючи на одному з полігонів, де ремонтували БМП, під час одного з ракетних ударів Дмитро Гриппа отримав поранення. Сталося це 21 березня.

Вчителя-військового одразу привезли у Рівненський госпіталь, де зробили до десятка операцій на руці, виймали осколки, лікували рани новітнім вакуумним апаратом, пересаджували кістку та шкіру… Травми, які отримав Дмитро Вікторович, а це множинні осколкові поранення, опіки та розбита ліктьова кістка, були настільки серйозними, що він і досі оговтується після них. Проходив реабілітацію у Клеванському спеціалізованому госпіталі для ветеранів війни, лікувався у Луцьку. А днями військовий повернувся з Будапешту, де йому робили операцію на ліктьовому суглобі.

«Наші хірурги – це люди з великої літери. Робити те, що вони роблять в теперішніх умовах з таким навантаженням – це справді важка і виснажлива робота. Дуже велика вдячність нашим лікарям», – каже Дмитро Гриппа.

Попри поранення, вчитель сподівається, що його не «спишуть» з військової служби, він разом зі своїми побратимами ще зможе бути корисним як своїй армії, так і народу.