Укр Рус

Дайте шанс шкільному вчителю, або Не чіпляйтеся за поли Булгакова! - Ніна Головченко

Дайте шанс шкільному вчителю, або Не чіпляйтеся за поли Булгакова! - Ніна Головченко

Уважно відстежуючи, сподіваюся, останню, конвульсивну хвилю дискусій щодо включення творів російських авторів до шкільної програми із зарубіжної літератури для учнів 5˗11 класів, хотіла б розділити декілька проблем, які змішуються в емоційних, фахових і хайпових публікаціях у ЗМІ та соцмережах

Про це пише Еspreso.tv

Чому МОНУ ігнорує думку фахівців зі шкільної літературної освіти?

Перша проблема: фахівцями з літературної освіти – учасниками робочої групи з оновлення змісту навчальних програм із зарубіжної літератури для 6-9 класів (2017), 10-11 класів (2017, рівень стандарту), 10-11 класів (2017, рівень профільний) закладів загальної середньої освіти від 13 червня 2022 р. (протокол № 2) та членами предметної (галузевої) експертної комісії з української та зарубіжної літератур при Міністерстві освіти і науки України (протокол № 5 від 12 липня 2022 року) запропоновано вилучення творів російських авторів У ЗВ’ЯЗКУ З АГРЕСИВНОЮ ФАЗОЮ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ ВІД 24 лютого 2022 р. 

Цитую обґрунтування: "Зважаючи на масове вторгнення збройних сил російської федерації в Україну, психологічне й фізичне травмування українських дітей внаслідок воєнних дій держави-агресора, важливість розвитку культурних зв’язків України з цивілізованими країнами, зокрема засобами навчального предмета "Зарубіжна література", необхідність моральної підтримки учнівської молоді та зміцнення духовної сили української нації з допомогою надбань класичної й сучасної літератури світу, відсутність в умовах воєнного стану рецептивного контексту для вивчення творів російських і білоруських письменників у ЗЗСО, а також на результати широкого обговорення професійними спільнотами й громадськими організаціями вчителів і викладачів (Всеукраїнська спілка вчителів-словесників, Українська асоціація викладачів зарубіжної літератури) питання доцільності російської культури й літератури в умовах війни та на виконання наказу № 521 Міністерства освіти і науки України від 03.06.2022 р. "Про утворення робочих груп з оновлення змісту навчальних програм" робоча група УХВАЛИЛА: 1. Оновити зміст навчальної програми із зарубіжної літератури … вилучивши та / або замінивши твори російських і білоруських авторів на твори зарубіжних письменників відповідно до літературного процесу та з урахуванням вікових особливостей учнів/учениць…"

(Склад робочої групи: Ольга Ніколенко, д.філол.н., проф. (Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка), голова робочої групи; Віра Агеєва, д.філол.н., проф. (Національний університет "Києво-Могилянська академія"); Ніна Бернадська, д.філол.н., проф. (Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка); Олена Ісаєва, д.пед.н., проф. (Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова); Лідія Кавун, д.філол.н., проф. (Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького); Юрій Ковбасенко, к.філол.н., проф. (Київський університет імені Б. Грінченка); Олена Котусенко, головний спеціаліст головного управління загальної середньої та дошкільної освіти директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти і науки України; Наталія Рудніцька, учитель-методист української мови та зарубіжної літератури (Кам’янець-Подільський, ЗЗСО № 17); Вікторія Туряниця, директор Свалявського закладу ЗСО № 4 з поглибленим вивчення окремих предметів Свалявської міської ради Закарпатської області, учитель-методист зарубіжної літератури; Людмила Юлдашева, к.філол.н., ст.викл. (Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського), відповідальний секретар робочої групи).

У цьому питанні мене не дивує позиція обивателя з постколоніальними стереотипами, який чіпляється за поли то  Пушкіна, то Булгакова, то Ільфа з Петровим.
Мене дивує, ні, обурює позиція МОНУ, яке знецінює та ігнорує думку фахівців зі шкільної літературної освіти, на власний розсуд вносить до програми із зарубіжної літератури твори російських – "русских второстепенных"  (О. Некрасов) авторів і з комсомольським запалом категорично устами начальника головного управління загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України Юрія Кононенка заявляє: "У нас система освіти не побудована таким чином, що щось я хочу вивчати і вивчаю, а інше – не хочу і не вивчаю. Так не може бути! Навчальна програма написана для всіх. І якщо написано, що твори вивчаються текстуально, то вони вивчаються текстуально, і крапка!").

Таке враження, що МОНУ існує поза війною, що його працівники не знають кількості та імен загиблих дітей, дітей, що закатовані, що пропали безвісти… Паралельна реальність…

Російська література на уроках в українських школах під час російсько-української війни – це нонсенс, це оксюморон, це неможлива травматична річ, це для / від людей, що не страждають, не співпереживають, не воюють, не допомагають фронту, а закостеніли в радянських стереотипах.
В умовах жорстокої війни з РФ, у якій гинуть наші захисники, від якої страждають українці і від якої потерпають наші міста, села, інфраструктура, житловий фонд, поля, екологія, половинчасті рішення державних посадовців сприймаються як відвертий колабораціонізм.
Не уявляю, як діти Херсона і Харкова, Бучі й Ірпеня, Кременчука і Гостомеля, Маріуполя і Сум, Львова чи Івано-Франківська, сіл з-під Броварів чи Кривого Рогу будуть читати твори російських авторів після пережитих злочинів російських солдат ‒ ракетних ударів по школах, евакуацій, пожеж, розстрілів, ґвалтувань, мародерства, депортації до РФ і тисяч похоронних листів по всій Україні…

Чи на часі дискусія про естетичну значущість чи недолугість російської літератури?..

Друга проблема – наші ЗМІ і соцмережі захлинаються від розмов про значущість російської літератури. Одні автори не складуть ціну Булгакову, Ахматовій, Цвєтаєвій... Інші "експерти" безжально хейтять "толстоєвського", "пушкіністів" і "булгаколизів". 

Оце – найгірше, що можна зробити в ситуації, коли в руслі декомунізації, дерусифікації, в умовах агресії рф, фахівці зі шкільної літературної освіти намагаються оновити контент шкільного курсу зарубіжної (світової) літератури, вилучивши "другорядних" авторів, що позиціонуються як маркери, подразники, "тригери" країни-агресора, ‒ "забалакати проблему" ("…У світі вже давно ЕФЕКТНІСТЬ панує над ЕФЕКТИВНІСТЮ. То що Ви хочете від ЗМІ, у яких переважають журналісти, "заточені" під хайп, доки "піпл хаває"?... ‒ гірко-саркастично зауважує один із ініціаторів вилучення російської літератури з українських шкіл  Юрій Ковбасенко). 
Проблема не в художній цінності російської літератури, а в тому, що росія знищує нашу державу, наш народ, нашу націю. Росія зневажає нас як "хахлов" і "малоросов". Тільки тому ці твори абсолютно не на часі і підлягають вилученню зі шкільних курсів зарубіжної літератури.

Коли ми переможемо, коли дії росії будуть засуджені демократичним світом, коли ця держава-агресор вибачиться перед нами і нашими дітьми, сплатить усі репарації, ‒ отоді й повернемося до розмови про якість цієї літератури в контексті світової і про доцільність вивчення окремих творів у школі…

Про це переконливо в ефірі ТК Прямий сказав Олександр Ратушняк, літературознавець, педагог і боєць ЗСУ.

(У руслі обговорення художньої значущості російської літератури в контексті світової додам, що під час викладання курсу історії зарубіжної літератури у жанрово-стильовому контексті в університеті до лекцій про класичний реалізм я долучала твори Л. Толстого, бо у своїх романах він поглибив філософський складник реалістичного тексту. Також у контексті формування модерністської естетики ми розглядали стильову манеру Ф. Достоєвського, який розробив засоби змалювання психології героїв реалістичних творів (саме це відчитував у романах Достоєвського Ф. Кафка, а В. Бєлінський критикував письменника за відхилення від реалістично-критичного канону). Про А. Чехова згадували, коли опановували поняття "підтексту" (і "нова драма"), бо саме на відчитуванні "содержательно-подтекстовой информации (СПИ)" – змістовно-підтекстової інформації (за І. Р. Гальперіним) базуються модерністські стилі. У Д. Джойса, що започаткував "потік свідомості", до слова, після публікації збірки оповідань "Дублінці" (1914) запитували, чи не знайомий він із творчістю А. Чехова. Бо в обох авторів відчувається деяка подібність стильової манери, коли сенси не промовлені прямо, їх треба відчитувати з натяків, пауз, алюзій і ремінісценцій…
Але це було ДО війни і в університеті. Зараз ці наративи видаються мені зовсім не актуальними…)

Опанувати своє, відчути себе українцем і європейцем

На якій, третій, проблемі українцям, що зациклилися на російських наративах, варто зосередитися навіть в умовах війни? Опанувати своє, опанувати українську літературу.

…Десь років двадцять тому на кафедрі, де працювала і я, нєкій Василь Васильович саркастично і з різними інтонаціями повторював слово "сучукрліт". І воно у нього звучало не як "сучасна українська література", а як "суча" українська література. Така зневага до епатажної творчості сучасників змусила мене звернутися до вивчення імен і творів актуальних українських письменників. Спершу це було читання текстів, підготовка і захист курсових, бакалаврських і магістерських робіт. Згодом деякі імена вписувалися в український літературний контекст моїх лекцій із зарубіжної літератури. Ще згодом було опубліковано декілька наукових розвідок, а також літературно-критичні праці. Я, колишня школярка, яку не зачепили уроки української літератури в школі, нарешті відкрила для себе потужну сучасну українську літературу: інтелектуальну Оксану Забужко, іронічного естета Юрія Андруховича, органічного Сергія Осоку, мудро-афористичну Ліну Костенко, камерного Тараса Прохаська, глибинного Миколу Воробйова, епатажних Світлану Поваляєву та Ірену Карпу, універсального Сергія Жадана, епічно-елегійного Бориса Гуменюка, заглибленого у психологію пострадянського українця Степана Процюка, медитативну Світлану Короненко, доброго і веселого ментора українських дітей Івана Андрусяка…

Якщо українці відчитають свою давню і класичну літературу по-новому (почуйте В. Агєєву, О. Забужко, Ю. Коваліва, Т. Гундорову та ін.), не за лекалами радянського літературознавства, відчують потенціал знищеної радянською владою творчої молоді 20-х, 30-х років, опанують життєписи і твори репресованих і цензурованих українських авторів 20-го ст., читатимуть не лише попсові тексти, а й інтелектуально-естетичні твори сучасників, ‒ вони зрозуміють, що нам є що читати, є що вивчати, і є чим пишатися поза російською літературою.

Тільки тоді постколоніальний зашморг у царині літературної освіти буде здолано. І починати цей процес треба у школі. Ефектні цитати з Бісмарка у соцмережах і ЗМІ ‒ "Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики" ‒ не дадуть результату. Тільки копітка праця шкільного учителя за оновленими / новими програмами із зарубіжної та української літератур дасть змогу сформувати гідного самодостатнього українця, європейця, а не "хохла" і "малороса" з комплексом меншовартости. Дайте нашим учням і вчителям нарешті цей шанс!

***
І прикінцева заувага. Від 2014 року я постійно чую від письменників і науковців / літературознавців твердження про те, що у нашому житті, і, відповідно, в українській літературі, змінилися акценти. 

Інтонації страждання відійшли в минуле. Нині, після низки Майданів, в умовах російсько-української агресії в Україні домінує дух воїна-переможця, пасіонарія, що здатен перемогти у цьому двобої не просто з росією, а з росією як утіленням світового Зла.

Так, літературознавець Ігор Ісіченко зауважує: "Якраз стан війни з РФ показав українців як іншу націю, показав, що нація долає стереотип "страждальця" і стає нацією переможців. Це здивувало не лише світ, а й самих українців. Очевидно, що оцей ментальний код лицаря, переможця ще не відчитаний для нас самих у нашій же культурі/літературі".

Письменник Борис Гуменюк ставить завдання новітній українській літературі: "Треба, щоб новітній образ українця-воїна сакралізувала сучасна література, це завдання наших сучасних авторів – написати правдиву історію і не дати змоги комусь знову написати нашу історію замість нас". 

А професор Юрій Ковалів, проаналізувавши поетичний відгук українців на нову хвилю московської агресії від 24-го лютого 2022 р., твердить: "…Креативне поетичне Слово за умов російсько-української війни… набуло нової змістовності. Заглиблене в предметну конкретику фронтових буднів, страждань, випробувань на межі життя і смерті, воно засвідчило новий психотип ліричного героя, аналогійний його реальному прототипу, який, боронячи свій дім, свою родину, свою землю, людську й національну гідність, мотивовано чинить резистентний спротив московському агресору…" 

Отож, не чіпляймося за поли Булгакова. Відчуваймо новітню, сильну, гідну, європейську, переможну Україну в собі і в українській освіті.

Опубліковано:
Освітній портал op.ua
Автором статьи не является редакция сайта, поэтому все его источники относятся к автору самой статьи
0.0
Актуальність і новизна:
Подача і оформлення матеріалу:


Опрос
Как вы оцениваете работу Шкарлета С.Н.
Голосовать

Інші новини

Показать больше

Нещодавні матеріали бібліотекки

Показать больше

Подпишитесь на email рассылку!

Получайте актуальную информацию об образовании в Украине и за рубежом

Новина додадана до збережених

Перейти до кабінету
x
x
Статус користувача