"Вміння - це не про нашу освіту?" - Володимир Бєлий

ВМІННЯ – ЦЕ НЕ ПРО НАШУ ОСВІТУ?

УЧНІ

Наша система загальної середньої освіти як пострадянська її версія програвала/програє закордонним аналогам, бо нашим випускникам бракувало/бракує вмінь застосовувати програмну теорію.

Недарма, наприклад, у Швейцарії лише 30% випускників системи ЗСО продовжують навчання в університетах, а 70% - у системі ПТО. Адже якщо вища освіта не спрямована на вміння продуктивного застосування наукових знань – це взагалі не освіта, а щось на кшталт культурного дозвілля.

При цьому сучасна наука апріорі не може бути чимось настільки легким, щоб більшість (у нас 80%) випускників системи загальної середньої освіти могла розбиратися з її змістом як «Бог з черепахою».

Хіба що обманювати самих себе, а заодно й наступні покоління українців тим, що будь-який наш університет будь-кого з наших випускників довчить до рівня «людського капіталу» найвищого освітньо-професійного гатунку.

ВЧИТЕЛІ

Але це ще не вся проблемна частина. Ми звикли себе дурити, ще й у тім, що система освіти може бути продуктивною та перспективною навіть в умовах, коли не просто багато, а дуже багато вчителів самі мають проблеми у вмінні застосовувати теорію власного предмету.

У нас як був, так і лишається системний акцент на пошуки «новітніх форм і методів» роботи вчителів.

Щороку їм надсилаються інструкції як потрібно працювати з учнями цього «нового навчального року».

І це попри тому, що у всіх наших відомчих документах записане чітке визначення, що форму і методи роботи ВЧИТЕЛЬ ВИБИРАЄ САМ.

Вже не кажучи, що методи самі по собі стають пустопорожніми, якщо науково-теоретичний зміст, на який вони мають опиратися випадає з рук вчителя як тільки тому потрібно його застосувати для виконання практичних завдань.

Першим свідченням глибини цієї проблеми є протестний галас, що здіймається, як тільки заходить мова про те, щоб так чи інакше тестувати вчительські професійні вміння на завданнях, що передбачаються для випускників закладів ЗСО. Якби проблема мала лише поодинокі персонально-локальні виміри, то публічний протест ніхто й не підіймав, бо соромно було б себе «засвітити».

Це при тому, що закордонні стандарти професійності вчителя передбачають його тестування ще й на частині предметних знань університетського рівня.

Вчитель має не лише знати у своєму предметі більше ніж найкращий його учень, а головне – вчитель має більше вміти у нетрях свого предмету ніж його учні.

P.S. До речі, те, що «там» не атестують в учнів знання змісту предмету, а ставлять оцінки лише за вміння застосувати знання є не лише більш ефективною освітньою політикою. Це до плюс ще й знімає психологічне перевантаження учнів навчанням, бо не треба «зубрити правила тощо», адже тренуватися виконувати вправи, завдання – це завжди значно комфортніше, бо ти можеш весь час звірятися з правилами, формулами тощо у підручнику. А з часом чи не вся теоретична база "якось сама" лягає у пам’ять, бо саме через застосування вона стає найбільш міцною та глибокою.

Володимир Бєлий