"Три міфи про майбутнє освіти" - Іван Примаченко

Три міфи про майбутнє освіти.

Про них говорять на конференціях, пишуть в журналах і розповідають лідери думок. Яскраві. Технологічні. Хайпові. Люди впевнені, що за цими трендами майбутнє освіти. Але так тільки здається.

Міф 1. "Майбутнє освіти за віртуальною реальністю".

Що насправді? У віртуальної реальності (VR) багато проблем. Критики звертають увагу на те, що обладнання, необхідне для VR (а це не тільки шоломи, а й потужні комп'ютери) дороге, а виробництво контенту під нього ще дорожче. Але головна проблема навіть не в цьому, а в тому, що, якщо замислитися, віртуальна реальність в більшості випадків не приносе в навчання нічого нового. Можна захоплюватися демонстрацією будови Сонячної системи в VR, але чи справді вона чимось суттєво краща за хороше відео чи навіть картинку, вартість виробництва яких в десятки і сотні разів менша? А що робити з VR на уроках математики чи англійської? От тому й досі VR в навчальних закладах якщо і з'являється, то лише як дорога іграшка, яку використовують на заняттях кілька разів на рік.

Чи є у технології майбутнє? Можливо. Колись, коли пристрої VR стануть дешевими і лежатимуть у кожного в кишені, а цифрові медіа будуть створювати в цьому форматі за замовченням. Також можливо, що технологія найде застосунок в спеціалізованому навчанні пілотів, хірургів та військових. Але сподіватися на VR на кожній парі в середній школі в найближче десятиліття не варто.

Міф 2. "Навчання майбутнього буде захоплюючою грою".

Що насправді? Про "навчання граючись" говорять вже більше десятиліття, але незважаючи на безліч спроб, успіхи цього підходу дуже обмежені. До вже знайомої нам проблеми дороговизни виробництва, додається проблема сегментації. Механіку аркадної гри, що в захоплюючій манері навчає дітей операціям з дробами, неможна перенести на навчання дітей функціям. Наступний урок потребує нової гри, а, відтак, вартість розробки починає зростати вибухоподібно. Але, як і з VR, головна проблема не ціна. Як знають досвідчені гравці, як в спорті, так і в комп'ютерних іграх, для виходу на серйозний рівень доводиться докладати серйозних зусиль. Стати міцним середняком чи, тим більше, конкурентним гравцем, неможливо без виснажливих тренувань і сконцентрованого навчання. Всього того, від чого нас обіцяють позбавити апологети "навчання граючись".

Чи є у технології майбутнє? Ігри не замінять навчання, але здатні зробити його цікавішим для базових навичок, особливо якщо під це є великий ринок, що робить розробку економічно доцільною. Вивчити ази програмування граючи? Чому б і ні. Отримати в грі достатньо знань для використання програмування в реальному світі? Навряд чи. Але ще більший потенціал має гейміфікація - використання ігрових механік, які роблять звичні формати навчання цікавішими. Деякі з них вже давно використовуються в освіті. Оцінки це ті ж ігрові бали, класи - рівні прокачки. Інші механіки, такі як аватари, сюжетні квести чи інтерактивна взаємодія з контентом, лише набувають популярності. І мають шанс суттєво вплинути на розвиток освіти в найближче десятиліття.

Міф 3. "Вже скоро штучний інтелект замінить вчителів".

Що насправді? На сьогодні штучний інтелект (AI) не здатен виконувати елементарних функцій вчителя. Наприклад, прочитати есе, зрозуміти, про що йдеться мова, і дати зворотній зв’язок по суті написаного. Або розробити план уроку. Або провести зі студентом розмову англійською і вказати на допущені помилки. Якісна реалізація будь-якої з цих задач, які є щоденної рутиною для мільйонів вчителів по всьому світу, стане справжньою сенсацією. Проблеми виникають навіть не з тим, щоб замінити вчителя, а з тим, щоб його доповнити. Як влучно висловився один з запрошених лекторів в часи мого навчання в Стенфорді: «Якщо заглянути під капот освітніх AI компаній, то виявиться, що у абсолютної більшості з них AI працює тільки в прес-релізах».

Чи є у технології майбутнє? AI фундаментально змінить освіту. Можливо, це найбільш важлива освітня технологія за всю історію. Питання лише коли це станеться. Через 10, 50, 100 років? Можливо, нам повезе, і прорив відбудеться раніше. Але, в будь-якому випадку, навряд чи варто очікувати заміни комп’ютером вчителя в найближчому майбутньому. AI почне просочуватися в освіту через вузькоспеціалізовані застосунки. Наприклад, спочатку ми зможемо навчити AI якісно оцінювати один дуже структурований тип есе. Пізніше нам могло б вдатися розширити цей успіх на менш структуровані письмові роботи. А згодом зробити і справді універсальний застосунок. Колись, велика кількість подібних окремих застосунків зможе взяти на себе левову частку роботу вчителя. Але про це можна з впевненістю сказати лише одне: це відбудеться не скоро.

Іван Примаченко