UA Рус

"Приватну освіту маємо. Але вона є недоступною для більшості людей" - Ігор Лікарчук

Приватну освіту маємо. Але вона є недоступною для більшості людей - Ігор Лікарчук

Коли дуже багато років тому я отримав квартиру в Києві, то єдиною проблемою, яке мене серйозно турбувала в літній час, був… спів солов’їв.

Які щодня на світанку розпочинали свої могутні концерти і елементарно не давали спати. Дарма, що це був один із найвіддаленіших від центру житлових масивів; що єдиним транспортним засобом, який зв’язував з «цивілізацією» був завжди вщерть переповнений жовтий Ікарус; що весь масив обслуговував невеличкий продуктовий магазинчик…

Але був шикарний, не засмічений лісовий масив, соловейки, простір, затишок, чистота. Навіть двірники влітку двори мили водою із шлангів та поливали квітники. Були дві школи і три дитячих садки з просторими світлими приміщеннями і нормативною наповнюваністю класів і груп…

Зараз є і метро, і тролейбус, і торгівельні центри. Щоправда, лишилися ті ж дві школи і три дитячих садки. Але вже заповнені дітиськами, як кажуть, «по вінця».

Давно немає солов’їв і стоїть сумним забруднений лісовий масив; мікрорайон задихається від сили-силенноі автомобілів, котрі довозять до метро жителів передмістя, а потім чекають іх, займаючи між будинками і на зелених(?) зонах весь вільний простір…

Задихається наш масив і від новобудов, які оточили й продовжують оточувати його звідусіль щільним кільцем. І там, де лише три роки тому погляд милували зелені галявини, сьогодні тиснуть на мізки через зорові нерви житлові будинки у двадцять і більше поверхів…

Житлові будинки ростуть, але жодної нової школи чи дитячого садка в мікрорайоні не з’явилося. А у власників нових квартир є величезна проблема влаштування своїх дітей у заклад освіти...

І ось тут я хочу висловити свою четверту думку про підсумки тридцятиріччя незалежності в освітній сфері Україні.

Вона полягає в тому, що великим здобутком за цей період є поява приватних закладів освіти. Згадую той час, коли ми говорили, що таких на всю Україну лише пять чи десять… А тепер іх сотні і приватна освіта вже не є дивиною чи чимось заморським.

Щоправда, ріст кількості приватних закладів, як мені здається, мало вплинув на їхню цінову політику. Бо лише кілька днів тому мав розмову з одним із мешканців нової квартири в новобудові на нашому масиві, котрий вже змилився, шукаючи школу для двох дітей. У державних місць немає, а у приватних ціни кусаються добре - від 10 до 20 тисяч грн. за місяць. Чи кожна сім’я може знайти такі кошти? А якщо у родині троє дітей?????

Отже, приватну освіту маємо. І це плюс. Дуже великий плюс. Але вона є недоступною для переважної більшості людей. І дуже швидко доступною не стане. Як і альтернативою державній. Бо це, насамперед, бізнес. А там свої закони…

Підпишіться на email розсилку!

Але поряд із появою приватних шкіл реальністю тридцяти років стало і суттєве зменшення , а швидше - повне зникнення уваги держави до забезпечення права всіх дітей на здобуття загальної середньої освіти. Якби було інакше, то дозволи на будівництво житла приватним забудовникам видавалися б за умови спорудження ними дитячих садків і шкіл. Ви про таке чули? Я - ні. Тож і маємо те, що маємо. Школи не будуємо. Соловейки співати перестали…

Ігор Лікарчук

Опубліковано:
Освітній портал
Редакція сайту не є автором статті, тому всі його джерела належать автору самої статті
0.0
Актуальність і новизна:
Подача і оформлення матеріалу:


Вам також може сподобатись

Показати більше

Нещодавні матеріали бібліотекки

Показати більше

Підпишіться на email розсилку!

Отримуйте тільки свіжу і цікаву інформацію про новини освіти в Україні та за кордоном

Новина додадана до збережених

Перейти до кабінету
x
x
Статус користувача