Періодично ми можемо консолідуватися

Що нас об’єднує.

Ми всі однакові і в той же час усі різні. Різні за віком, регіоном проживання, статком, місцем роботи, освітою, вихованням і, напевно, інтелектом. І нас вже не 52 млн, а 37, з яких 9 постійно чи періодично знаходяться за кордоном на заробітках.

Ми живемо в непростий час, який робить нас більш стресостійкими і більш прагматичними. Ми вже перестаємо дивуватися, якщо хтось думає не так, як нам би хотілося, миримося з іншими політичними вподобаннями, розуміємо, що далеко не все, повідомлене по телебаченню і написане в газетах, відповідає дійсності. Ми різні.

Проте періодично ми можемо консолідуватися. І не тільки під час виборів. Усіх нас об’єднала загроза для всього людства – небезпека поширення коронавірусу. Останній тиждень, не дивлячись навіть на глобальні проблеми, ми всі перейнялися долею собак, яких хотіли використати для погашення боргів за газ – витончено жартуючи на сторінках соціальних мереж. При цьому на почуття гумору не вплинули політичні вподобання і симпатії.

Що стосується освіти. Проблем щодо її реформування більше, ніж достатньо. Починаючи з дрескоду школяра і закінчуючи запровадженням нової української школи, нових підходів щодо фінансування у вищій освіті і оптимізації закладів освіти, об’єднання фахової передвищої і професійно-технічної освіти. Непрості питання і неоднозначне сприйняття освітянською спільнотою. Звичайно, сподіватись, що це консолідує суспільство, не доводиться. Швидше – навпаки.

А є питання, які роками чекають рішення, і, впевнений, отримають підтримку всього суспільства.

1. Розберемся з державними майновими неліквідами. Кожен з нас бачить, скільки невикористаних будівель, недобудов з роками поступово руйнуються, втрачаючи свою цінність. Знаючи, що це належить державі, виникає питання, а чому не проведена інвентаризація цього майна і не виставлено все це на відкриті торги? І відразу знаходилась відповідь – отже, комусь це потрібно. Особливу тривогу викликає майно закладів освіти, враховуючи, що тільки за останні 15 років кількість студентів університетів, коледжів, не говорячи про заклади профтехосвіти, зменшилася майже в два рази. Як результат, навчальні корпуси, гуртожитки, їдальні або їх частини стоять, в кращому випадку, законсервованими, на що витрачаються колосальні кошти, а то і просто руйнуються. У свій час було побоювання, що приміщення може захопити бізнес. Сьогодні не особливо претендують на ці приміщення не тільки підприємці, а й територіальні громади намагаються від них відхреститися. Можливо, у Києві знайдуться бажаючі, хоча і тут вільних приміщень більше ніж достатньо. Чому б не дозволити закладу освіти якщо не продати їх, то перепрофілювати, наприклад, на житло працівникам або виставити на відкриті торги. Але це майже неможливо. Фонд держмайна, галузеві міністерства, як цербери, не допускають до того, що потребує термінового втручання. Виникає питання – для чого?

2. Чисте довкілля. Чому б не запровадити для всіх два дні наведення порядку, наприклад, у першу декаду квітня. Якщо зробити ці дні вихідними, думаю, що особливо економіка не постраждає, а для студентів, учнів це буде додатковим елементом пізнання. Для цього, звичайно, необхідно закріпити установи, підприємства за певною територією, закупити відповідний інвентар, мішки, рукавички. Ну і, безумовно, забезпечити транспортними засобами. Звільнимо від сміття парки, ліси, придорожні насадження. Враховуючи, що в цьому році планується відремонтувати 6000 км доріг, у комплексі – це буде дуже важливий крок у бік наближення до Європи.

Це далеко не повний список питань, вирішення яких дозволить хоч незначною мірою покращити наше життя. А можливо, навіть значною.

Микола Хоменко