Оксана Чепіжко: Про майбутнє сільських шкіл

У ці дні українські випускники здають Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО). Результати поки невідомі. Тим часом, підсумки минулих кампаній дозволяють говорити про одну негативну закономірність: оцінки учнів сільських шкіл нижче, ніж у їхніх міських однолітків, повідомляє life.pravda

Два роки тому аналітичний центр CEDOS провів масштабне дослідження. Якщо коротко: на результати ЗНО головним чином впливає так званий "культурний капітал" батьків учня. А це не тільки наявність вищої освіти або "престижна посада" (читай — матеріальний достаток), але і книги в будинку, додаткові заняття, мотивація майбутнього абітурієнта ...

В Україні 65% шкіл знаходяться в сільській місцевості. Згідно з принципами сталого розвитку, одне з головних завдань сучасної освітньої політики — мінімізувати вплив соціально-економічних умов на успішність школярів. Іншими словами, створити рівні стартові можливості. Для нас це надскладне, але дуже актуальне завдання.

Саме сільські школи "роблять видимими" ті проблеми, які вже стали для України "хронічними". Наприклад, як показало те ж дослідження CEDOS, якщо хтось із батьків учня працює за кордоном, результати випускних тестів виявляються значно гірше, хоча в середньому така сім'я заможна.

Більшість українських "заробітчан" - з сіл або невеликих містечок. Ось і ще один фактор "нерівності". Зрозуміло, що зусиллями Міносвіти його не подолаєш.

Справедливості заради, міністерство і так робить все, що може. В рамках реформи шкільної освіти в Україні створюються так звані "опорні школи". Сільські школи, де вчиться менше ніж 25 дітей (крім початкових!), поступово будуть ліквідовані.

У приклад часто ставлять Фінляндію, де за 20 років кількість сільських шкіл скоротилася з 2093 до 660, а показники рівня шкільної освіти зросли.

Проте, Україна — не Фінляндія. Навіть якщо припустити, що 100% дітей будуть централізовано довозити до опорних шкіл автобусами, якість наших доріг обов'язково внесе свої корективи в цю добру справу. Особливо — в негоду або взимку. Дорога туди й назад може займати кілька годин в день. А це — той самий час, яке учень міг би витратити на додаткові заняття, читання, спорт ...

Все це не означає, що "виходу немає". Навпаки. Ми можемо спробувати перетворити недоліки в гідність. Рецепти добре відомі й навіть вже апробовані. Школа може не тільки навчати, але і бути якимсь центром тяжіння для сільської громади. Стати простором для реалізації ініціатив вчителів, школярів та односельців. Це може бути, що завгодно — від спільно спроектованого спортивного майданчика до ... коворкінгу або класу арт-терапії.

Чому б і ні? Додаткові можливості для самореалізації в результаті сформують той самий "культурний капітал".

Сьогодні "фізичні" відстані з легкістю долають сучасними засобами зв'язку. Якщо в село не можна прямо зараз прокласти асфальтову дорогу можна побудувати ... "цифрову". Так, вона не замінити справжню, але значно розширить горизонт.

Уже сьогодні в Україні є приклади, коли сільські школи створюють електронні бібліотеки або інтерактивні класи для спільних занять з учнями з інших міст і навіть країн. Припускаю, що в такому ж онлайн-форматі школярі з сіл могли б "відвідувати" підготовчі курси кращих українських ВНЗ. Насправді подібних опцій можливо набагато більше.

Що тут головне? По-перше, ніякий "креатив" не скасовує створення сучасної інфраструктури. По-друге, як і для будь-якої іншої реформи, тут критично важлива двостороння комунікація.

Щось школа може зробити сама, а десь потребує допомоги. Важливо, щоб запит йшов знизу. Постійний зворотний зв'язок дозволить зрозуміти, чи туди ми йдемо.

Довгий час школу вважали одним з найбільш "інерційних" соціальних інститутів. У 21 столітті все інакше. Інноваційна шкільна освіта може стати драйвером масштабних змін в суспільстві.