Мені не подобається бути скалкою у м'якому місці (пан Іван Юрійчук назвав це більш толерантно – «дуже цікаві випадки»), але, на жаль, це єдиний дієвий спосіб звернути увагу на важливе.
Я дуже вдячна вам, колеги, за підтримку, історії і коментарі. Та хочу зробити деякі підсумки, що сформувалися після спілкування з вами та базуються на моїх власних переконаннях. А спиратимусь на вебінар пана Юрійчука.
Отже:
Сертифікація, як інструмент позбавлення тиску на вчителя, спрямований на забезпечення професійного зростання та розвитку, має бути. Я у цьому переконана. Але:
На даному етапі вона ним не є. Ми поки що не позбулися людського фактору. Хочу, щоб ви зрозуміли, що відмінити (чи бойкотувати, як деякі закликали) ми її не зможемо. Це вирішується на державному рівні і питати нас ніхто не буде. Але ми можемо відповідально ставитися до участі у пілотних версіях (пілот буде іще 2 роки) і не намагатися обійти систему, забезпечити додаткову увагу чи закривати очі на недоліки. Пам'ятайте, що те, на що закриємо очі зараз, буде муляти нам усім у майбутньому.
Нинішній варіант сертифікації не дає можливості проаналізувати власну роботу, щоб покращити результат (у випадку її непроходження). А ті, хто сертифіковані, мають зупинитися? Це абсолютний рівень самовдосконалення? Не думаю…
Сертифікація - спосіб обміну досвідом. Ну не у випадку експертів-перевіряючих, що мають виставити оцінки.
Анкета самооцінювання впливає на результат сертифікації. Цей вплив досить незначний, і у випадку, як у мене, не рятує. Планувалося, що вона стане саме тим напрямком для розвитку вчителя, що її заповнював. Та, на мій погляд, вона не ефективна. Ну відмітила я галочкою, що дещо роблю не завжди.. . Хтось буде звертати увагу, що змінилося у подальшому?
Якось так. Та, щоб не прозвали мене критиканкою, запропоную вам своє бачення процесу.
Щоб сертифікація стала дійсно тим розвитком і рушійною силою до впровадження НУШ, пропоную кардинально змінити роль експерта-оцінювача на експерта-підтримувача.
Роз'яснюю. Планується розробити платформу, що стане осередком сертифікації і збиратиме описи уроків, які будуть у загальному доступі (щодо цього в мене є деякі сумніви - чи не стане це черговим місцем, де можна скачати собі уроки, назвавши власними?).
Я ж бачу її певним «сайтом знайомств», на якому вчителі зможуть описати свої досягнення, ідеї, досвід і відшукувати саме тих спеціалістів, що допоможуть покращити знання саме з того напрямку, який шукає вчитель. Вінцем такого спілкування і буде особистісний і професійний ріст педагога, який може бути тільки у співпраці практик-практик.
Алгоритм сертифікації у такому випадку міг би виглядати так:
Реєструючись на сертифікацію, вчитель отримує доступ до платформи, ознайомлюється з портфоліо експертів і обирає того, чий досвід йому цікавий.
Зустрічається з експертом на його території, дивиться уроки, задає запитання - переймає досвід, одним словом. Заповнює анкету самооцінювання, що буде вважатися нульовою міткою (тут можна спиратися на критерії формувального оцінювань, ЗХД таблицю - це те, чого ми маємо навчитися, щоб вчити дітей) є.
Пише ЗНО.
Після досягнення граничної кількості балів за ЗНО проводить урок , на якому буде обраний експерт і, додатково, «незалежний» (якщо вже так потрібно, щоб їх було більше одного) і знову заповнює таблицю самооцінювання та аналізує свої досягнення.
На мою думку, такий алгоритм дозволяє дійсно передати/перейняти досвід, експерта зробить відповідальним за прогрес чи його відсутність, і допоможе розігнати такий заіржавілий механізм під назвою професійний ріст учителя.
І молю, не колекціонуйте на сайтах/платформах/поличках талмуди учительських напрацювань. Не женіться за письмовими роботами, а цінуйте передачу досвіду - живу і багатогранну, бо всі ми - грані одного яскравого діаманту.
Отримуйте тільки свіжу і цікаву інформацію про новини освіти в Україні та за кордоном