На своєму місці: історії освітян, які оберігають свободу та майбутнє України на фронті

У цю хвилину відважні воїни роблять усе можливе, щоб звільнити Україну від росіян. Серед захисників багато тих, хто в мирний час виконував не менш важливу функцію для народу. Наразі нашу незалежність оберігають й освітяни, завдяки яким ми можемо щодня прокидатися, пити каву та наближати перемогу на своєму фронті.

Оксен Лісовий – цілком реальний герой із казковим ім’ям. Він народився у родині репресованого радянською владою філософа й талановитої педагогині. До повномасштабного вторгнення рф чоловік дбав про обдарованих дітей і обіймав посаду директора Національного центру «Мала академія наук України».

Тренер із фехтування, вчитель, фахівець бібліотечно-інформаційних систем і кандидат філософських наук виховує двох синів, а наразі мужньо боронить свободу України на фронті.

«Я завжди усвідомлював, що настане час захищати нашу землю від російських загарбників і з плином часу лише зміцнювався у цій думці. Після перемоги планую продовжити боротися на освітній передовій. Відпочинок навряд зможу собі дозволити – надто багато планів маємо з командою Малої академії наук. По-перше, продовжимо розвивати вже створені проєкти. По-друге, плідна робота з напрямом міжнародної співпраці. І, звісно, просуватимемося в розбудові України у прямому сенсі, аби наші інтерактивні наукові простори з’явилися по всій країні, зокрема, у деокупованому мирному Маріуполі, а в Пущі-Водиці – Міжнародний центр дитячої наукової творчості, який ми і планували до великої війни», – розповідає Оксен.

Від початку війни студенти та викладачі Острозької академії дають відсіч ворогу на всіх фронтах. У лавах ЗСУ служить добровольцем і Сергій Рудько, викладач і завідувач кафедри регіональних студій.

Захисник проводить лекції, викладає з фронту авторський курс і сумлінно виконує обов’язки завідувача кафедри. Ба більше, навіть встигає проводити лекції для побратимів, розповідаючи захисникам про війни 20 століття. Сергій зізнається, що з полігону також розподіляє викладачів і координує освітній процес рідного університету.

«Зараз вирішую в дистанційному режимі питання зі студентською практикою, навантаженням викладачів, ви­бірковими курсами. Лаборантка кафедри пише про всі поточні питання. Коли було засідання галузевої експертної ради НАЗЯВО, я брав участь у обговоренні акредитаційних справ освітніх програм. В одній навіть став доповідачем», – розповідає чоловік.

23 лютого 2022 року житомирянин Леонід Закалюжний готувався стати членом журі обласного етапу конкурсу-захисту МАН і допомагав доньці готуватися до шкільної вистави, а вже наступного дня займав чергу у військкомат. У мирному житті чоловік був доцентом кафедри германської філології та зарубіжної літератури Житомирського державного університету імені І. Франка, нині – військовослужбовець ЗСУ. Воїн зізнається, що складно переживає розлуку з родиною, а до іншого звик доволі швидко.

«Коли в Україні війна, а від рук російських вбивць, ґвалтівників і мародерів гинуть прості українці… Коли бачиш, у яких умовах перебувають хлопці на передовій і яку ціну заплатили захисники «Азовсталі», про незручності навіть не думаєш», – зізнається він.

Вільний час Леонід намагається приділяти читанню, адже не уявляє свого життя без літератури. Ще одне хобі захисника – письменництво, до війни він став переможцем літературного конкурсу «Напишіть про мене книжку», співавтором проєкту «Це зробила вона» та автором багатьох інших матеріалів.

«Спершу було важко навіть читати. Не новини чи аналітичні матеріали, а саме книжки. Зараз прагну надолужити згаяне. Література – завжди діалог, зокрема й діалог між учителем і учнем, викладачем і студентом. Хоча я й навчався на історичному факультеті, здобута історико-філологічна спеціальність дозволила вступити до аспірантури з теорії літератури. Моє рішення стати добровольцем значною мірою зумовлене власним читацьким досвідом. Твори й біографії Бекета, Гемінґвея, Камю вплинули на вибір, який я зробив після повномасштабного вторгнення росії», – підсумовує Закалюжний.

Після перемоги чоловік планує міцно обійняти дружину й дітей, а ще повернутися на роботу в університет. У Житомирському державному університеті імені І. Франка Леонід здобував освіту, писав дисертацію та був викладачем від 2006 року до 24 лютого 2022 року.

Пам’ятайте, що кожен здобуває Україні славу на своєму фронті. Поширюйте історії про учнів, студентів і науковців, які наближають перемогу, додаючи до публікацій хештег #на_своєму_місці.

На фото Сергій Рудько