Літак для ЗСУ: львівські школярі в Америці зібрали понад мільйон гривень

Як підліткам вдалось побувати в Америці і чи сподівались вони на такий успіх, коли лише готували до показу виставу, "Еспресо.Захід" запитав у керівника театральної студії Олега Онещака.

Вистава для дорослих від дітей

Керівник театрального гуртка школи мистецтв Вільних і небайдужих пан Олег – мобілізований військовослужбовець. До початку повномасштабного вторгнення ніде не служив, а займався зі школярами театральним мистецтвом. Перед війною готували до показу виставу за однойменною книжкою львівських авторок Мар'яни Савки, Маріанни Кияновської, Катерина Міхаліциної, Галини Крук –  "Мама по скайпу". Вистава про соціальне сирітство стала актуальною й під час війни.

"Вистава не зовсім дитяча – про соціальне сирітство. Це той період нашої країни, коли багато українців виїжджало на заробітки і залишали дітей чи на родичів, чи в інтернатах. Ми представили 8 історій, які відбилися на дітях. Це більше меседж до дорослих від дітей", – розповідає Олег Онещак.

Дебют мав відбутись у лютому, якраз тоді, коли розпочалась повномасштабна війна Росії проти України. 

"Попри те, що тема складна, діти вже розуміють, про що йдеться. В нашому театрі лише один маленький хлопчик –  мій син. Він випадково потрапив у цю виставу. Коли репетирували в березні, їздив зі мною, бо не було де залишити дитину. Попросився також грати. Ми придумали, яку роль йому дати й вийшло досить навіть гарно", – ділиться враженнями керівник.

Зізнається, що спершу дітям постановка була нецікава, казали, що нудні та сумні історії, а їм хотілось чогось комічного. Проте зараз, коли прожили вже її багато разів, кажуть, що дуже полюбили. 

"Після того, як почали грати цю виставу, розповідають, що в них змінилось ставлення до своїх батьків. Почали задумуватись, що важливіше, — гаджет, чи мама й тато. Основний меседж вистави дуже актуальний і зараз, коли війна, бо світом роз'їхались багато людей. Часто є випадки, де діти розлучені з ними. Навіть у мене серед знайомих є випадки, коли в лютому, березні батьки своїх дітей просто передавали на кордоні родичам, а самі повертатись в Україну", – пояснює Онищак. 

Несподіване запрошення за океан

Такий лейтмотив вистави вразив на прем'єрі американського журналіста. А далі все відбулось, як у книжці, –  він розповів це на сторінках газети New York Times, історію прочитав режисер Бруклінського театру Тері Грейс і запросив юних акторів на сцену свого театру.

"Прем'єра відбулась після Великодня, в одному з львівських укриттів. Тоді ми також оголосили про збір коштів для ЗСУ. Було запрошено чимало журналістів. Після публікації про нас в  New York Times, одразу наступного дня написав керівник театру Тері Грейс. Він був вражений тим, що під час війни в Україні не забувають про мистецтво і вирішив запросити нас до Америки. В бруклінському театрі мали грати лише дві вистави й перебувати тиждень. Але вирішили ще поїздити по українській діаспорі та зібрати більше коштів. Поставили мету – долучитись грошима на бойовий літак для ЗСУ", – розповідає Онещак.

Діти раділи кожному долару

Поїздка і для дітей, і для керівника, як він сам каже, була – як сніг на голову (хоч особисто він не їздив). Ніхто не сподівався і тим більше до такого не готувався. Але відмовитись від пропозиції не могли. Довготривала процедура з бюрократичними нюансами, купівлею квитків, не завадила школярам зібрати понад мільйон гривень. Діаспорян в українських дітях вражало надзвичайне бажання допомогти своїй батьківщині.

"За час мандрівки вдалось зібрати понад 25 тисяч доларів. Кажуть, літак має бути, ми віримо в це. Вже коли обдумували саму поїздку, не розраховували зібрати стільки коштів. Дітки дуже переживали й раділи кожні пожертві кинутій і скриньку. Для них 20 чи 100 доларів була величезна сума. А головне і найважливіше – усвідомлення  того, що  вони долучаються до перемоги", – додає керівник.

Олег Онещак переповідає історію, яка вразила до сліз представників української діаспори. Одна жінка прийшла на виставу й окрім пожертви роздала дітям по 20 доларів кишенькових кожному особисто на сувенір чи бургер, а вони навіть і ці кошти поставили до скриньки.

"Ми з ним розмовляли перед поїздкою і пояснили, що скільки б коштів не зібрали, – літака з Америки не привезуть і тим більше ним в Україну не прилетять. Головне – світові розповідати про нашу країну. Гадаю, їм важливо усвідомлювати, що вони теж не мало докладаються до перемоги", – веде далі Онещак і додає, що зараз діти тільки й чекають на нові виступи.

У планах вже мають події  на жовтень і листопад, обговорюють поїздку до  Німеччини. Зізнаються, що зараз з Європою складніше домовитись, оскільки там вже й так багато допомагають українцям. Поряд з тим діти мріють поставити до перегляду щось веселе і комедійне. Аби в укриттях не було так сумно. Керівник не проти, тож при нагоді збирає свої підопічних на репетиції та обговорення нового репертуару.

Тетяна Яворська