Пошук по сайту

Чотири виклики дистанційного навчання. Що варто змінити вже зараз - Анна Уварова

Освіта в Україні

Блоги

Дистанційне навчання не тільки виявило "скелети у шафі" сучасної української школи, але й показало, на що варто спрямовувати енергію.

Понад 2 місяці Україна на карантині, а українські школи практикують дистанційне навчання. Попри те, що одно- чи двотижневі карантини є звичним явищем для освітян, нинішня ситуація стала складним викликом для всіх учасників навчального процесу.

Директори вчаться приймати швидкі й самостійні рішення, координувати та налагоджувати всі процеси в онлайн-режимі. Окрім цього, їм необхідно побудувати ефективну комунікацію з усією командою та зовнішніми стейкхолдерами.

Вчителям, як мінімум, потрібно переформатувати навчальну програму, модель оцінювання та підходи викладання до онлайн-режиму. Для тих, хто не надто активно опановував нові технології до карантину, ще більшим викликом стала потреба швидко вивчити базові діджитал-інструменти дистанційної освіти.

У більшості випадків, як перші, так і другі виконують не лише освітню, а й батьківську роль. Тож грань між роботою і побутом майже стирається.

Учні збирають волю в кулак, щоб годинами висиджувати перед монітором ґаджету. Активно займаються самостійним вивченням матеріалу й опановують усі інструменти та програми, які необхідні для роботи в дистанційному режимі. Є й ті, хто повністю випадає з навчального процесу через особисті причини або відсутність доступу до техніки.

Тим часом у соціальних мережах батьки жартують, що підсумкові оцінки дитини стануть досягненням чи провалом всієї сім'ї. Зрештою, така іронія допомагає більш спокійно ставитися до ситуації, адже одночасно працювати, координувати навчання дітей та робити хатні справи –  завдання не з простих.

У кожного з учасників освітнього процесу є власні виклики, проте всі однаково зіштовхуються з перевантаженістю, стресом, браком технічних засобів та невизначеністю. Дистанційне навчання не тільки виявило "скелети у шафі" сучасної української школи, але й показало, на що варто спрямовувати енергію після карантину і що варто посилити вже зараз.

Автономія шкіл. Юридично школи мають управлінську та педагогічну автономію з 2017 року, але фактично, у більшості шкіл залишається звичка очікувати інструкції від Міністерства освіти і науки. Яскравою ситуацією, яка унаочнює цю тезу була невизначеність директорів, чи потрібно ходити вчителям до школи після оголошення карантину. Досить велика кількість вчителів продовжувала відвідувати навчальний заклад протягом першого тижня карантину, адже директори очікували рішення "зверху". Причиною є як недостатні знання законодавства, своїх прав та свобод серед освітян, так і відсутність підтримки, яка дає впевненість у діях. Щоб покращити ситуацію, варто додати до освітніх програм для директорів шкіл вивчення законодавчих аспектів автономії, налагодити взаємодію між директорами різних регіонів, створити спільноту директорів (адже завдяки обміну досвідом та підтримці зростає впевненість), проводити інформаційні кампанії з поширення успішного досвіду впровадження автономії шкіл з різних куточків країни.

Організаційна культура. Перевантаженість учнів домашніми завданнями, навчання через Viber, відсутність єдиної спільної системи онлайн-навчання, ускладнена комунікація з батьками свідчать про те, що в школах часто не вибудувана ефективна система взаємодії як між членами команди, так і з зовнішніми стейкхолдерами. Немає сталої системи у прийнятті рішень та прозорості надання інформації, низький рівень делегування. Ініціатором перебудови організаційної структури в школі має бути директор, який володіє потрібними знаннями та навичками та може надалі навчати свою команду. Тобто впоратись із цим викликом можна на рівні школи за умов, що керівник володіє відповідними компетенціями та свободою дій. Та, на жаль, чинний формат навчання самих директорів шкіл не передбачає вивчення таких тем як побудова організаційної культури та структури, опис та оптимізація процесів, налагодження внутрішніх і зовнішніх комунікацій. Усі ці блоки варто розглядати як з позиції офлайн роботи, так і з позиції онлайн. Гарні результати дає навчання в дії підкріплене підтримкою ментора, коли отримані знання відразу використовують у роботі, а ментор щотижня аналізує з директором його роботу.

Нерозуміння відділами освіти своєї ролі. Наразі відділи освіти мають сервісну функцію і в такий складний період для школи мають підтримувати та допомагати директорам та вчителям. Проте на практиці часті випадки, коли відділи освіти посилюють контроль, організовують перевірки, вимагають складати адміністративний план роботи тощо. Працюючи зі школами в громадах, я і до карантину часто зіштовхувалася з ситуацією, коли відділи освіти не перейшли на сервісну функцію, а продовжують бути органом контролю. На мій погляд, це пов’язано зі страхом повного закриття цього органу в найближчому майбутньому (хоча поки для цього немає об'єктивних причин), а також із нерозумінням, як ефективно перейти до сервісної функції. Адже тим, хто працював у відділі освіти ще за старих часів –  це дуже різка зміна ментальних установок, а для новостворених відділів освіти –  незнайома територія, де функції описані тільки законом, який не всі розуміють. Виходом з цієї ситуації є освітні програми для керівників відділів освіти у різних форматах –  від онлайн-курсів до підвищення кваліфікації, короткотермінові курси тощо, адже зараз актуальних навчальних програм, на жаль, немає.

Техніка, з якою працюють. Тут є 2 виклики. По-перше, доступ до техніки та Інтернету. Нещодавнє дослідження Про.Світ показало, що близько 20% вчителів у менших населених пунктах не мають жодних ґаджетів, і близько 10% не мають доступу до інтернету. Покращити цю ситуацію може продовження та пришвидшення практики забезпечення вчителів нової української школи робочими ноутбуками з субвенції та поширення її на всіх педагогічних працівників. По-друге, це знання та навичка використання онлайн-інструментів для навчання. Школи самостійно сформували свої внутрішні центри навчання онлайн інструментам, до чого долучили вчителів інформатики і більш досвідчених колег. Але, на жаль, цього не достатньо і не всі школи мають таких спеціалістів, тож важливо, щоб найближчим часом у першу чергу в Інститут післядипломної педагогічної освіти (адже це найбільш доступне навчання для вчителів зараз) з’явилися додаткові курси для навчання онлайн, які будуть охоплювати всі види роботи: вивчення теоретичних аспектів, групова робота, рефлексія, контроль знань, проєктна робота тощо. Також важливим аспектом має бути розширення використання різних видів ґаджетів, а саме власних смартфонів та планшетів. Адже доступ до ноутбуків та комп’ютерів є не у всіх, тоді як більш-менш працюючий сенсорний телефон цілком може бути в користуванні вчителя та учня чи їх родичів.

Карантин – це велика можливість для українських освітян та управлінців побачити, на чому варто сфокусуватися. Зі стратегічної точки зору, найбільш важливим фокусом є формування реальної автономії шкіл через зміну системи освіти та підготовку директорів шкіл. Не має сенсу вимагати від директорів самостійності, коли їхня освіта будується на ролі "господарника", який постійно "гасить пожежі" за інструкцією чи займається мікроменеджментом. Будь-яка керівна посада вимагає від людини наявності лідерських якостей, уміння взаємодіяти з командою, критично та стратегічно мислити й формувати візію організації. У цьому ключі компетенції та можливості директора школи нічим не відрізняється від керівника бізнесу чи громадської організації. Питання лише в тому, коли ми почнемо сприймати директорів як освітніх управлінців й яким чином вони будуть здобувати необхідні компетенції?

Анна Уварова

Теги:
Читайте також:

"Дослідження успішності школярів - Володимир Бєлий"

"Сільська освіта у передсмертних конвульсіях - Ольга Халепа"

"Чому я повернувся до України - Сергій Кіяшко"

Коментарі {0}

Чтобы оставить свой комментарий, необходимо зарегистрироваться.

Опитування
Як ви оцінюєте роботу Мандзій Л. С.?
Інші новини