Не потрібно залякувати керівництво шкіл! - Олена Фіданян

Так хотілося помовчати цього тижня...

... ще на початку червня в нашій команді директорів захворів на COVID-19 один директор школи. Це був перший випадок. Ми вже розписали усі покрокові інструкції, ніби розуміли, як діяти, та життєві ситуації виходять за рамки будь-яких кондуїтів...

Директор була в школі, коли дізналася, що чоловіка забрала швидка. До цього, не маючи жодних ознак хвороби, вона, звісно, ходила на роботу. Встигла побувати у школій та у РУО, де контактувала зі своїми колегами. У них завершувалися контракти, ось їхню компанію (п'ять директорів) запросив кадровик. А ще директор - це та особа, яка в силу своєї посади та покладених на неї обов'язків контактує з усіма: дітьми, колегами, батьками. У червні до школи ходило мало дітей, та з випускниками директор бачилася...

... усе почалося тоді, як її (у той же день, що і чоловіка) забрали до лікарні. Приміщення обробили, дітей та вчителів відправили для проходження тестів. Батьки випускників бунтували. Погрожували судами, якщо їхні діти захворіють та не зможуть скласти ЗНО, і відповідно, вступити до вузу. Колеги директори, які були в контакті, поводили себе стримано та також, що є природнім, хвилювалися з приводу своєї долі - продовження контрактів.

Усі виробничі питання було вирішено: приміщення обробили, тести для контактних забезпечили (усі пройшли організовано). Директори, у яких закінчувався контракт, конкурс пройшли дистанційно та успішно. Подальшого поширення хвороби в закладі не було.

А як же сама директор? А от їй та її родині було непереливки. Вона, чоловік, син та старенька мама - захворіли усі. Мама померла. Донька навіть не змогла з нею попрощатися. Їй дозволили подивитися у вікно, коли маму виносили з лікарні. Це були страшні дні для їхньої родини. І саме в цей час хтось помиляється (людський фактор) і в пресі з'являється повідомлення, що на неї подано документи для притягнення до кримінальної відповідальності.

Вона зателефонувала з лікарні, пояснювала, що не винна, що, прийшовши на роботу, не знала, що хвора, запитувала: "За ЩО?" А я виправдовувалася, що ми не збираємося її карати, що таке повідомлення й для мене неочікуване, що розберемося, що нехай одужує й не думає про це, що ми з директорським корпусом бажаємо здоров'я їй та її родині...

Ми, дві жінки, не плакали, ми виправдовувалися одна перед одною, ми були ошелешені чужою помилкою, ми почували себе ніяково...
Директор одужала й повернулася на роботу. За цей період вона перенесла ще й інсульт.Ми бачилися в серпні під час огляду готовності школи до повернення дітей та вчителів. Вона ще важко дихала. Хвороба пішла, а наслідки залишила.

Я зумисне не називаю імені колеги та номер школи. Це не має значення. Значення маємо МИ. Наші вчинки. Наше ставлення один до одного.
Я тримаю в руках лист-залякування про кримінальну відповідальність керівників, згадую, що в місті 16 вакантних посад директорів садків та шкіл. На початку вересня ще одна людина не витримала й пішла. Двоє директорів лікуються, бо мають позитивний тест.

Сьогодні непросто усім. Саме тому залякування, непередбачувані перевірки тими, хто палець об палець не вдарив, щоб допомогти, підтримати, виглядають цинічно. Пишу і мрію, щоб всі, хто сьогодні належить до великої освітянської родини, подумали в першу чергу про те, як плечем до плеча пройти цим мінним COVIDним полем, оперативно реагуючи на найменші проблеми, розрулюючи їх в межах компетенції.

У складні часи важлива, якщо не сама підтримка тих, хто на передовій, то хоча б відчуття тилу. А якщо з тилу погрожують: підірветесь - будете за все відповідати, втрачаються моральні орієнтири, втрачається віра в людяність і сенс життя. І я вже не кажу про те, чому може навчити дитину людина, яка боїться?!

Олена Фіданян