У зв’язку з масовим виїздом росіян через мобілізацію до країн, де наразі перебувають українські громадяни, значно посилюється напруга в суспільстві. Перебуваючи в країні, в якій шукали та вибудовували безпеку – зустріти тих, кого сприймаєш ворогами, джерелом небезпеки – виклик. І це може провокувати сильні різні емоції. Психологиня Світлана Ройз надає рекомендації, як себе поводити українцям задля збереження психологічного здоров’я.
Ми – постраждалі від війни. Але ми – не жертви. Ми – носії сили. Це – наш внутрішній статус.
- Будь ласка, говоріть, (хоч в публічному просторі) українською. Так ви зможете ідентифікувати своїх.
- Важливо говорити із учителем та директором школи – заздалегідь. Про те, що знаєте, що багато людей приїхало в країну. Що під час війни вчитися з ними нашій дитині небезпечно і травмуюче. Це як перебувати у постійному контакті із вбивцями. І саме слово росія – тригер для нашої дитини. І вона не зможе почуватися в безпеці. І ви просите подбати про те, щоб дитина не була в одному класі з приїжджими з цієї країни. (В коментарях багато історій, в яких країнах це можливо, а в яких - ні. І як можна впливати на ситуацію).
- Створювати спільноту українців. В якій би були міцні зв'язки.
- Розповідати про країну, розповідати про те, що відбувається, бути провідником традицій та культури. Бути для жителів країни, що приймає, втіленням сили, етичності, гідності.
- Дізнатися, як у конкретній спільноті, у конкретній країні можна (продуктивно) себе захистити. (викликати поліцію, дати відсіч, привертати увагу криком). При дискомфорті, при відчутті небезпеки обов'язково звертатися за допомогою. (в Німеччині, Ізраїлі: якщо дитину ображають в школі чи садочку - всі «розборки» лише через вчителів та адміністрацію школи. І треба обов’язково скаржитись і просити допомоги! Як тільки починаються конфлікти чи дражніння. Важливо - дорослий не може «виховувати» чужу дитину (як прийнято часто в нас).
- Самим не провокувати конфлікт.
- Намагатися розрізнити – людина хоче зрозуміти та прояснити те, що їй важливо, чи хоче зачепити та образити. Багато людей стало жертвами пропаганди. Є ті, з ким марно розмовляти. Є ті, хто шукає відповіді. Коли ми розповідаємо - спокійно і гідно свої історії, є шанс, що вони стануть на наш бік.
- Нам важливо з режиму очікування небезпеки намагатись переходити в режим стійкості. (У цьому можуть допомогти психологи). Ми не шукаємо «хороших руських», але й розуміємо, що не всі, хто розмовляють російською – поводитимуться агресивно.
- Зараз природньо і нормально не довіряти тим, хто виїхав з росії, природно відчувати роздратування, гнів, ставитися з упередженням. Важливо – бути пильними, але намагатися не бачити в кожному, хто розмовляє російською за кордоном - джерело небезпеки. (Багато хто виїхав з країни ще в 90роках. Вони підтримують Україну.)
- Важливо самим не ставати булерами. Ми маємо право себе захищати – але мститися всім росіянам, і створювати прецедент, де б вони почувалися і себе представляли жертвами – не на користь ані нам, ані Україні. Нам важлива не помста, а підтримка спільнот, компенсація та суд.
UA
Показати більше
