Як спілкуватися з учнями в день річниці повномасштабної війни: поради психолога

Наближається річниця повномасштабного воєнного вторгнення рф в Україну, що спричиняє появу відчуття повторного переживання травматичного досвіду. Особливо чуттєвими до цього є діти, тому порушуючи тему річниці війни дорослі мають перебувати у збалансованому, емоційно стійкому стані. Відома психологиня Світлана Ройз надає поради вчителям, як спілкуватися з дітьми на уроках 24 лютого.

Психологиня наголошує, що переживання «синдрому річниці» є закономірним етапом у процесі опрацювання травматичного досвіду. У здоровому варіанті: минулі переживання зустрічаються із сьогоденням, з нашою теперішньою силою, здобутками та мають інтегруватися в досвід. Але також люди можуть відчувати «затоплення» минулим.

В день річниці війни не можна уникати цієї теми, однак слід бути готовим реагувати на запитання та емоції дітей. Важливо самим вчителям не спровокувати те, що може бути ретравмуючим.

«Дорослі не можуть знати, що саме стане найважливішим у досвіді дитини – конкретні знання, які ми даємо, чи відчуття близькості та підтримки, які дитина відчуває поруч із дорослими. Але, наприклад, вдячні випускники шкіл часто розповідають саме про повагу та підтримку вчителів. Тож на цьому педагогам варто зосередити свою увагу на уроці», - зауважує Світлана Ройз.

День у школі варто почати зі стабілізації.

Вчителі не можуть передбачити, з яким настроєм та в якому ресурсі учні прийдуть до школи чи приєднаються до онлайн-занять. Тому важливо на початку уроку стабілізувати їхній стан:

• запропонуйте дітям зручно сісти. Вони можуть покласти руки на парту чи стіл, спертися, щоб відчути стійку опору стоп, спини тощо;
• потім варто знайти разом із дітьми в класі чи в кімнаті те, що пов’язано в них зі спокоєм та силою;
• запропонуйте, якщо діти захочуть, подивитися одне на одного – ніби торкнутися добрим поглядом;
• сфокусуйте увагу на тому, що сьогодні 24 лютого 2023 року.

Учням можна запропонувати практику для відчуття сили «Яке ти джерело світла». Для цього вони мають визначити, яке це джерело:

• штучне чи природне, велике чи маленьке;
• кольорове чи однотонне, сяє чи мерехтить;
• якби це джерело світла було в їхньому тілі, де б воно розташовувалося: у голові, животі, грудях чи в усьому тілі. За бажанням можна покласти руку на це місце.
• потім повільно вдихнути та видихнути. Уявити, що світло розтікається по всьому тілу.

Ця вправа допоможе дітям заспокоїтися та відчути більше сили.

Коли людина переживає стрес, вона може відчувати самотність. Тож нам важливо пам’ятати про те, що близькість – це наша сила. Ми є одне в одного. Ми можемо й нам важливо просити про допомогу. Тож варто нагадати учням про людей, які можуть підтримати їх. Але замість слів “мама”, “тато” краще використовувати слово “близькі”.

Якщо захочете дізнатися стан дітей, то запропонуйте показати його жестом “Барометр емоцій”:

• великий палець вгору – означає “все добре”;
• великий палець вбік – “так собі”;
• великий палець вниз – “не дуже”.

Завершувати розмову з учнями Світлана Ройз пропонує пропозицією дії та відчуттям надії:

• помалювати у патріотичних розмальовках;
• разом заспівати гімн України або пісню “Ой у лузі червона калина” тощо;
• створити листівки;
• намалювати країну майбутнього;
• запропонувати подумати, що ми зробимо першим, коли почуємо слово “перемога” (наприклад, почнемо кричати, танцювати, телефонувати одне одному та ін.);
• обов’язково сказати, що ми пишаємося дітьми, вчимося в них і вдячні їм за те, які вони сильні;
• перед прощанням можна зіграти в гру «Обійманці».